Успішний бізнесмен із понад двадцятирічним досвідом, трьома вищими освітами та несподіваною пристрастю до музики. Володимир Гринько, який розпочинає творчу кар’єру під псевдонімом GREENWICH, зізнається: до написання пісень його привели війна, розлучення та розбите серце. Особисті переживання перетворилися на понад сорок авторських композицій, а історія невдалого кохання – на пісню «Зая» та перший відеокліп. Відверто про життєві помилки, сім’ю, жінок, творчість і новий початок – у першому великому інтерв’ю артиста, який переконаний: для того, щоб змінити своє життя, ніколи не пізно.
1. Давайте почнемо з початку. Ми про вас практично нічого не знаємо, тож пропоную представити глядачам – хто такий Володимир Гринько, він же Гринвіч? Припускаю, що у своїй галузі ви людина відома, але музика для вас – новий полігон. Тож пропоную почати. Хто ви, звідки і як дійшли до такого життя?
– Володимир Гринько. Народився в Києві 1982 року. Сім’я – проста радянська. Тато – будівельник, молдованин, просто весела й обдарована людина. Мама – в минулому бухгалтер. Коли народилися ми з молодшим братом, вирішила, що професія «МАМА» для неї головна. Покинула кар’єру і віддала себе повністю сім’ї, синам. Коли мені було 5 років, сім’я переїхала до Дніпропетровська.
2. А що змусило сім’ю поїхати з Києва? Все ж таки столиця?
– Ну, на той час Київ був ще умовною столицею. Дніпро, як велике місто, котирувався не менше. А причина переїзду проста й трагічна – Чорнобиль. Батьки вирішили, що дітям не буде корисно рости в безпосередній близькості від Прип’яті, зруйнованого ядерного реактора тощо. Квартиру в Києві обміняли на квартиру в Дніпрі, тож мене як людину й чоловіка сформував саме Дніпро, про що я анітрохи не шкодую.
3. Ви передусім були бізнесменом усі ці роки, що вас привело на цю стезю? І в який момент із бізнесмена Володимира Гринька сформувався музикант Гринвіч? Загалом, звідки взялася музика? Ви займалися нею з дитинства?
– Музикою я не займався, грав на гітарі, як усі. Напевно, поштовхом став батько. Він був справжній красень, дуже музикальна людина. Співав у колі друзів, кажуть, у юності виступав у ресторанах. Тож це його гени прокинулися в мені. До речі, досить пізно. Хоча ще в дніпровському дитячому садку мене відібрали серед інших обдарованих дітей для навчання в музичній школі. Але щось не склалося – у музшколі я так і не вчився. На жаль. Проміняв музику на шахи. До речі, граю я досить сильно – КМС із шахів. У бізнесі дуже допомагає – все розраховую на багато ходів уперед.
4. Музична школа не відбулася, але якісь музичні пристрасті у вас були в дитинстві, юності? Було щось таке, що зачепило, вплинуло, змусило заспівати?
– Мій музичний стиль я називаю «Коні, люди і запчастини». Чиста правда! А схильності… у п’ять років я знав напам’ять усі пісні Іона Суручану – тато їх любив і чудово співав. Тож можна сміливо казати, що я виріс на музиці й піснях Суручану. І це не жарт, хоч і схоже на стеб. Молдовські гени далися взнаки! Ну а далі все було, як у нормальних підлітків – заслуховував до дірок плівки Queen, обожнював Pet Shop Boys, решту джентльменського набору підлітка 90-х. А взагалі я люблю і рок, хорошу попсу і класику. Мій фаворит – Вівальді. Можу поставити концерт у машині, особливо коли їду трасою – дуже бадьорить, знаєте!
5. Пропоную повернутися до Гринька-бізнесмена.
– Не питання! До холодильних установок я прийшов достатньою мірою випадково. Вчитися я любив, напевно, тому в мене три вищі освіти. Перша – інженерна, друга – економічна, ну а третя, теж інженерна – електротехнічна. Було потрібно для бізнесу. А бізнес… я просто з самого початку добре себе проявив, тож мене й узяли керувати. Досить швидко я перетворився з найманого працівника на партнера, і понеслося. Бізнес – необхідність. Все ж таки я 20 років прожив у щасливому шлюбі, у мене двоє дітей. Доньці – 19 років, синові – 12. Син – окрема моя гордість, він грає у футбол практично професійно. Загалом бізнесу я вдячний за дві речі – він дав мені можливість ростити дітей і шанс побачити світ. Подорожі – це те, що дає сили й примиряє мене з непростою дійсністю.
6. І знову від Гринька до Гринвіча?
– До Гринвіча мене привело розлучення, а до розлучення – війна. На самому початку я відправив дружину й дітей на ПМП до Львова, подалі від небезпеки. Ну і не витримав тягарів холостяцького побуту – загуляв, а дружина зрештою не пробачила. Стрес був величезний! Я страждав, багато пив. І раптом із мене полилася музика, самі собою почали писатися пісні. Загалом, коли болить душа – це найкращий стимул для творчості, як це не сумно. Перші дві балади – це відвертий неприкритий біль. Я навіть не дуже хочу їх виносити на публіку, публікувати, виконувати тощо. Нехай мій біль залишиться при мені.
7. Але ж виходить, що в розлученні винні ви самі? Тобто страждання – законна кара по справедливості?
– Я, звісно, теж не правий, але вважаю, що все ж таки основний винуватець – війна. Знаєте, скільки розбитих сімей спливе зрештою? Зламаних доль? Нещасних дітей? Повірте на слово!
8. Тобто, душа болить, у країні біда, сім’ї руйнуються, а ви – співаєте?
– Як би там не було, але війна – вона не назавжди! Вона закінчиться рано чи пізно, тут і пісні мої стануть у нагоді, ось у цьому я впевнений на 100%! Потреба в музиці й мистецтві є навіть під час війни, і вона висока, ну а після – самі подивитеся. До речі, моя колишня дружина й діти з моменту початку війни свідомо перейшли на українську мову, жодного слова відтоді не сказали російською!
9. Отже, до творчості вас підштовхнули війна й розлучення, вірніше стрес від нього, помножений на стрес від війни. А що було далі?
– Все розвивалося дуже швидко! Першу пісню я написав 27 березня, після ролучення, через тиждень – другу, потім якось прорвало, і за пів року в мене вже понад сорок пісень! А поштовхом до виконання, як не дивно, став подарунок Наталії Могилевської – вона подарувала мені право на аранжування й студійний час для запису однієї пісні. Тож я просто мусив його використати. А я якраз написав пісню «Небокрай» – вона звучить фактично як гімн України. Новий. До речі, аранжування мені не дуже сподобалося, воно вийшло занадто попсовим, але робота в студії захопила. Так і народився співак Гринвіч.
10. А історія з піснею «Зая»? Я чув, що там розігралася справжня драма?
– Ну, драмою я б це не називав… Звичайна життєва історія. Познайомився з красивою дівчиною, закохався, жили разом, все, здавалося, чудово. Збирався одружитися з нею, навіть заручилися в Дії. Щастя тривало рівно 9 місяців. А потім усе рухнуло. Не питайте, з чиєї вини – не відповім однозначно! Але все перетворилося на фарс! Коли моя «наречена» зрозуміла, що шлюб зривається, вона вирішила обібрати мою квартиру. І за моєї відсутності вивезла з неї все, що могла, включно з постільною білизною, кавоваркою й тостером. Звісно, я був, м’яко кажучи, здивований і засмучений. Я її насправді любив, а по моєму почуттю пройшлися брудними ногами, розміняли його на кавомолку й тостер! Речей було не шкода, а от почуття – однозначно. Втім, цим вона прискорила моє «одужання» – всі емоції самі собою вилилися в пісню «Зая». Це теж факт із життя – так вона мене називала! Загалом, це не найсильніша моя пісня, зате в ній усе правда, від першого до останнього слова! Так у муках і народився співак Гринвіч – я зробив аранжування й зняв на неї кліп. У якому теж усе є правдою – сублімація правди життя в творчість, якщо можна так висловитися! Моє оточення сприйняло її позитивно, і мене буквально переконали, що я повинен продовжувати писати, співати й записувати пісні. Я й сам це відчув. Загалом, творчість дає неповторний кайф, набагато сильніший, ніж алкоголь і різні стимулятори. Можна сказати, я підсів на голку творчості. Я вже казав, що мене буквально прорвало – я почав писати постійно й продовжую це робити донині.
11. Тобто співак Гринвіч – це всерйоз і надовго? Ми можемо чекати на новий матеріал і нові івенти?
– Думаю, так. Як повернеться життя далі, не знаю, але поки я точно збираюся продовжувати творити, принаймні причин кидати це в мене точно немає. Тож чекайте на нові пісні й нові кліпи і, сподіваюся, живі виступи.
